Сьогодні Україна привертає увагу міжнародної кримінальної юстиції через розслідування воєнних злочинів. Ігнорування ордерів на арешт, відсутність власної поліції у Міжнародному кримінальному суді (МКС) та потреба в українських фахівцях підкреслюють необхідність реального впливу на діяльність Гаазького трибуналу. Відомий український адвокат і кандидат на посаду судді МКС Олексій Шевчук в інтерв’ю для «Судово-юридичної газети» розповів про роль України в міжнародному правосудді та унікальність українського досвіду для реформування системи.
Олексій Шевчук зазначає, що інтеграція українських фахівців у структуру Міжнародного кримінального суду є критично важливою, оскільки зараз для України вирішується питання не лише справедливості, а й впливу на майбутню міжнародну систему правосуддя. На офіційній сторінці ICC є активні вакансії, зокрема в Офісі прокурора та інших підрозділах, що підкреслює потребу у географічному представництві та різноманітті. Якщо українські фахівці не будуть підготовлені зараз, через кілька років їх доведеться наздоганяти.
Стереотип, що робота в Гаазі є прерогативою вузького кола фахівців з міжнародного публічного права, є хибним. Вакансії ICC включають не лише юридичні посади, а й ролі в мовній підтримці, координації, аналітиці, кадровій роботі та адмініструванні. Наприклад, нещодавно була вакансія Language Assistant (Ukrainian and Russian), що свідчить про потребу української експертизи не лише в залі суду, а й у щоденній діяльності інституції.
Практична користь від роботи українських представників в Офісі Прокурора чи Секретаріаті МКС є подвійною. По-перше, українські спеціалісти отримують доступ до досвіду, який згодом використають в українській системі правосуддя, дипломатії та державному управлінні. По-друге, Україна отримує людей, які можуть професійно представляти її інтереси в міжнародних інституціях, що є важливим у контексті воєнних злочинів, депортацій, катувань та атак на цивільних.
В ICC дійсно існує попит на кандидатів з України, що видно не лише з вакансій, а й з логіки набору персоналу. ICC заохочує кандидатів з держав-учасниць, які недостатньо представлені, підкреслюючи мету забезпечення географічного балансу. Це реальна можливість для українців інвестувати в свій професійний розвиток.
Щоб українські кандидати стали конкурентоспроможними на міжнародному ринку правосуддя, необхідно створити програми підготовки для молодих юристів, перекладачів, аналітиків, слідчих і адміністративних фахівців. Потрібні тренінги з міжнародного кримінального права, англійської юридичної мови, написання мотиваційних листів та підготовки до конкурсів. Якщо цього не зробити, Україна втратить шанс перетворити нинішній запит на справедливість у довгострокову присутність в міжнародних інституціях.
Це питання не можна відкладати на після війни, адже кадрова інфраструктура будується довго. Підготовка до роботи в міжнародній установі потребує досвіду, мови, практики, контактів та розуміння системи. Якщо почати лише після війни, Україна втратить цінний час, коли міжнародна увага до неї найбільша.
Олексій Шевчук підкреслює, що міжнародне правосуддя не завершується винесенням вироку; необхідно також реальне виконання покарання. Міжнародний кримінальний суд не має власної системи тюрем і покладається на держави, які погоджуються приймати засуджених. Це означає, що механізм є, але він не є повністю самодостатнім.
Система не завершена, оскільки реальне виконання вироку залежить від співпраці держав. Якщо така співпраця слабка або політично вибіркова, ефективність механізму підривається. Міжнародний кримінальний суд не має власної поліції, тому вся робота з арешту та доставки підозрюваних залежить від держав-учасниць.
На практиці держави-учасниці не завжди виконують свої зобов’язання, що підриває довіру до системи. Олексій Шевчук наводить приклад Монголії та Путіна, коли держави роками мають зобов’язання перед Судом, але не забезпечують їх виконання.
Причини цього можуть бути різні: політичний тиск, страх перед наслідками, залежність від великих держав, внутрішні геополітичні інтереси або бажання уникнути конфлікту. Але з правової точки зору це не виправдання. Держави-учасниці мають діяти не лише формально, а й реально.
Шевчук вважає, що потрібно посилювати механізми відповідальності держав за невиконання рішень Суду та будувати сильнішу міжнародну політичну волю, щоб ордери ICC не залишалися лише на папері. Проблема не лише в Суді, а й у політичній волі держав.
Окрім виконання вироків і затримання обвинувачених, важливою проблемою є фінансування. Це стосується не лише бюджетів, а й здатності Суду працювати стабільно та ефективно. Труднощі з виплатами суддям або компенсаціями потерпілим сигналізують про системну вразливість.
Олексій Шевчук вважає, що модель роботи Суду потребує оновлення. Сучасні конфлікти стали складнішими, а очікування потерпілих — вищими. Процесуальні правила мають відповідати сучасним реаліям.
Український кейс є унікальним, оскільки в Україні наявні майже всі категорії злочинів, які підпадають під юрисдикцію Міжнародного кримінального суду. Він демонструє слабкі місця міжнародної системи, від складності реагування до фінансових обмежень.
Український досвід може вплинути на майбутнє міжнародного права, оскільки показує, що чинні механізми не завжди достатні для роботи з сучасними воєнними злочинами. Український кейс може стати взірцевим для оновлення процесуальних підходів та формування більш ефективної міжнародної моделі правосуддя.
Головний висновок полягає в тому, що Україна не лише потребує справедливості, а й формує нову міжнародну практику. Ми маємо право вимагати не лише покарання винних, а й реформування самої системи, щоб вона краще відповідала реальним викликам нашого часу.