Вадим Яценко про критику та майбутнє хору Верьовки

Новопризначений керівник Національного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки, хормейстер і диригент Вадим Яценко, після свого призначення зіткнувся з хвилею хейту. Колишній хормейстер Львівської опери відреагував на закиди у дописі у Facebook, повідомляє «Главком».

Яценко різко відповів критикам, зазначивши, що багато хто взявся оцінювати і його призначення, і сам хор, не знаючи справжньої історії колективу. У своєму дописі він навів приклад одного з коментаторів, який публічно написав: «Прости їх, Григорію Юрійовичу». За словами хормейстера, чимало людей на хвилі хайпу навколо нового керівника академічного народного хору поспішили висловити свою нібито експертну позицію, хоча, на його думку, з експертністю в цьому випадку є проблеми. Він вважає, що частина людей не має звички вивчати тему перед тим, як вступати в публічну дискусію.

Окремо Яценко висловився про своїх попередників, зокрема про засновника колективу Григорія Верьовку. Він наголосив, що попри історичний контекст створення хору та біографії його керівників, ці постаті залишаються важливими для української культури, як і їхній внесок у її розвиток і спадщину.

Новий очільник хору також назвав хор Верьовки продуктом радянської системи, але підкреслив, що провини самого колективу в цьому немає. За його словами, видатні керівники хору справді були частиною тієї системи, однак це не заперечує їхньої цінності для української культури. Говорити, що Григорій Гурійович боровся із системою, на думку Яценка, було б неправильно й нечесно, адже в його біографії немає прямих проявів опору чи дисидентства. Водночас діяльність Верьовки, як зазначив хормейстер, допомогла зберегти українську традицію в умовах уніфікації культур народів Союзу під велике крило культури російської. Він нагадав, що було зібрано і збережено тисячі фольклорних зразків, а самого Верьовку назвав передусім диригентом і керівником, який визначав вектор.

Яценко також акцентував на високому рівні академічної освіти Григорія Верьовки. Він зазначив, що його вчителями були Яворський і Орлов, представники Московської та Петербурзької шкіл, а перший був випускником Танєєва. Тому, на його думку, навряд чи доречно говорити про «народність», а тим більше про українську народність в освіті Григорія Гурійовича. Водночас Яценко зауважив, що для деяких критикинь це не має значення, бо вони переконані, що керівник має бути народником лише тому, що «так було», хоча де саме так було, за його словами, невідомо.

Згадав Яценко і про народного артиста, хорового диригента та керівника хору Верьовки Анатолія Авдієвського. Він розповів, що в колективі пам’ять про колишнього очільника відчувається дуже сильно, і для нього самого Авдієвський є видатною постаттю. За словами диригента, він ще не бачив у своєму житті такої присутності Анатолія Тимофійовича: кожна стіна і кожен кабінет заповнені його портретами та погруддями. Яценко підкреслив, що для цього колективу Авдієвський є надзвичайно видатною особистістю, адже він керував хором у 1966–2016 роках, тобто п’ятдесят років. Він додав, що разом зі своєю командою має намір досконально вивчити цю постать, бо це важливо для нього з різних причин і з різних поглядів. Так само важливим він назвав вивчення «культу» Авдієвського, який, за його словами, відчувається відразу після того, як переступаєш поріг будівлі на бульварі Шевченка, навіть через десять років після його відходу. На третьому поверсі, розповів Яценко, стоїть бюст Верьовки, поруч із ним — фото Авдієвського, і до сьогодні все це було обставлене букетами зі штучних квітів. Він додав, що це виглядає трохи моторошно.

Окремо хормейстер відповів і на закиди щодо своєї академічної освіти. Він нагадав, що багаторічний керівник хору Анатолій Авдієвський був навіть більш академічно підготовленим музикантом, ніж засновник колективу Григорій Верьовка. За словами Яценка, саме Авдієвський свого часу ухвалив головне реформаторське рішення — почав активно запрошувати до хору випускників музичних училищ і консерваторій, тобто професійно підготовлених хористів з академічною вокальною школою. У результаті, як пояснив диригент, академісти й народники почали співати разом, і цей принцип зберігається в хорі донині.

Яценко також зазначив, що Анатолій Тимофійович був ще більшим академістом, ніж Григорій Верьовка, і, можливо, найяскравішим представником Пігровської Одеської школи диригування, яку він дуже поважає. На його думку, саме цей факт і привів до рішення поєднати в колективі академічну та народну вокальні школи. Із іронією він додав, що в нинішній час це потягнуло б щонайменше на державну зраду.

Як приклад Яценко навів одну з найвідоміших робіт хору — фольк-оперу «Цвіт папороті» Євгена Станковича. Він висловив переконання, що цей твір ніколи не з’явився б, якби в хорі не було професіоналів-академістів, яких свого часу почав залучати Анатолій Авдієвський. За його словами, він особисто вдячний тому рішенню хоча б за «Цвіт папороті» Станковича. Також Яценко зізнався, що щиро радий з того, що в період своєї творчої активності Авдієвський не мав змоги читати коментарі у Facebook. Він додав, що один глибоко любимий ним музикознавець, побачивши його напрацювання, попередив: на нього накинуться як на руйнівника традицій та «українськості». Проте, за словами диригента, частині творчого істеблішменту навіть не потрібно бачити ці напрацювання, щоб робити такі висновки. Про останнє десятиліття, додав він, писати не буде.

За словами нового керівника хору Верьовки, після призначення він почув багато думок і навіть сварився з критиками в мережі. Однак це не змусило його зупинитися, і він продовжує працювати над новим проєктом. Також Вадим Яценко пояснив, чому вирішив залишити Львівську оперу і приєднатися до хору Верьовки.

Він сказав, що міг би жити своє найкраще життя: працювати з чудовим колективом, бути поруч із найпрекраснішими людьми, любити дружину, виховувати сина і їздити у своє улюблене село Потоки Миронівського району Київської області хоч кожні вихідні. Але, за його словами, він вибрав історію — важку, але надзвичайно цікаву. Тепер, як підсумував Яценко, у його житті два чудові колективи, і за кожен із них він готовий перегризти любого. Він наголосив, що ніколи не дасть ображати своїх, і висловив упевненість, що все обов’язково вийде, адже неможливо йти вперед, коли голова повернута назад.