У справі № 380/9003/25, що відбулася 9 квітня 2026 року, Верховний Суд України розглянув питання щодо тлумачення статті 4 Закону України №2454-ІХ, яка регулює порядок виплати щомісячної грошової допомоги членам сімей загиблих. У сучасних умовах, коли соціальні гарантії для родин загиблих захисників стають все більш актуальними, важливо правильно визначати розмір таких виплат. Відсутність чітких норм часто призводить до різного підходу з боку Пенсійного фонду, що може звужувати права отримувачів. Тому важливо, щоб Верховний Суд сформував єдиний підхід до тлумачення цих норм, що забезпечить правову визначеність і уніфікацію правозастосування. Основне питання справи полягало в тому, чи має кожен член родини отримувати мінімальну заробітну плату окремо, чи ця сума є єдиною і підлягає розподілу. Позивачка, представляючи інтереси своєї неповнолітньої доньки, звернулася до суду, оскаржуючи дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Її донька отримує пенсію у зв’язку з втратою годувальника — батька, якому Указом Президента України №450/2021 було присвоєно звання Героя України з орденом «Золота Зірка». З 1 січня 2023 року позивачці була призначена щомісячна грошова виплата відповідно до Закону №2454-ІХ у розмірі мінімальної заробітної плати. Проте фактично виплата здійснювалася не в повному обсязі, а в рівних частках — 33,3%, оскільки, окрім дитини, право на виплату мали також батьки загиблого, які перебували на обліку в іншому територіальному органі Пенсійного фонду. У березні позивачка звернулася до відповідача з проханням перерахувати виплату у повному обсязі мінімальної заробітної плати та провести доплату. Однак Пенсійний фонд відмовив, посилаючись на дотримання чинного законодавства. Не погодившись із цим, позивачка подала до суду вимоги визнати дії відповідача протиправними та зобов’язати провести перерахунок. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що закон не передбачає розподілу виплати між членами сім’ї, і задовольнили позов у повному обсязі. Верховний Суд, оцінюючи спірні правовідносини, виходив із конституційних засад діяльності органів державної влади. Суд зазначив, що суб’єкт владних повноважень зобов’язаний діяти виключно в межах закону, дотримуючись встановленої процедури. Верховний Суд також нагадав, що право на соціальний захист в Україні базується на міжнародних зобов’язаннях, зокрема на положеннях Європейської соціальної хартії. Відповідно до пункту 3 статті 12 Хартії, сторони зобов’язуються поступово підвищувати систему соціального забезпечення. Закон № 2454-IX передбачає створення належних умов для життєзабезпечення певних категорій громадян, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, включаючи членів сімей загиблих. Щомісячна грошова виплата для цих категорій є гарантованою державою. Верховний Суд зазначив, що аналіз положень частини третьої статті 2 та пункту 4 статті 4 Закону №2454-IX свідчить про те, що законодавець визначає коло осіб, які мають право на виплату, у множинному числі, що вказує на самостійний характер прав кожного з них. Частина перша статті 4 цього Закону також передбачає, що виплата здійснюється з дня звернення осіб, які мають право на неї, що свідчить про індивідуалізацію права кожного члена сім’ї на отримання виплати. Верховний Суд підкреслив, що системне та граматичне тлумачення норм дає підстави для висновку, що виплата має здійснюватися кожному члену сім’ї окремо. Суд також звернув увагу на те, що навіть за відсутності чіткого регулювання, відповідач не мав права самостійно визначати порядок обчислення та розподілу цієї виплати. Пропорційний поділ, застосований відповідачем, призвів до зменшення гарантованого законом розміру виплати, що суперечить вимогам Конституції України. Верховний Суд також зазначив, що у разі неоднозначності норми, суб’єкт владних повноважень зобов’язаний обирати таке тлумачення, яке є найбільш сприятливим для особи. Враховуючи вищезазначене, Верховний Суд не виявив порушень норм матеріального або процесуального права при ухваленні оскаржуваних рішень. Таким чином, Верховний Суд сформулював універсальний підхід: у разі неоднозначності норми, суб’єкт владних повноважень зобов’язаний обирати таке тлумачення, яке є найбільш сприятливим для особи та не призводить до звуження її прав.
Виплати для родин загиблих військових: рішення Верховного Суду
