Трагедія, що сталася в Голосіївському районі Києва 18 квітня 2026 року, не лише вразила суспільство, а й стала важливим моментом для системи правопорядку в Україні. 58-річний Дмитро Васильченко, уродженець Москви, вийшов на вулицю Деміївську з карабіном і вбив шістьох людей, підірвавши віру в гасло «служити та захищати». Кадри з відеореєстраторів і камер спостереження, на яких патрульні поліцейські втікають від пострілів, залишивши цивільних у небезпеці, викликали значні зміни в керівництві МВС і відновили дискусію про право громадян на збройний самозахист.Події розвивалися за сценарієм класичного мас-шутінгу, що більше нагадує американські реалії. Підпал квартири, хаотична стрілянина по перехожих, вбивство родин і захоплення заручників у супермаркеті тривали всього кілька хвилин, але саме ці хвилини стали критичними для оцінки професійної підготовки поліції. Відставка начальника Департаменту патрульної поліції Євгена Жукова та розслідування, ініційоване міністром Ігорем Клименком, є лише початком. Проблема «втечі від небезпеки» не є унікальною для України; світова історія знає подібні випадки, такі як стрілянина в школі Робба в Техасі у 2022 році, коли поліцейські понад годину залишалися в коридорі, поки вбивця розстрілював дітей. Психологи називають це «паралічем від страху», але для правосуддя це кваліфікується як залишення в небезпеці. У випадку з Києвом ситуація виглядає ще гірше через присутність беззахисних дітей і поранених, яким не була надана допомога через брак мужності у поліції. “Вони повинні були рятувати, але погано зорієнтувалися і залишили цивільних у небезпеці”, — зазначив Жуков під час оголошення про відставку, що ставить під сумнів систему підготовки кадрів, де патрульний сприймався як сервісний працівник, а не як бойова одиниця.Щодо особи нападника, Дмитро Васильченко, який мав бекграунд мешканця окупованих територій, довгий час перебував у полі зору правоохоронців. Його антиукраїнські дописи в соцмережах і попередня судимість мали стати «червоними прапорцями» для дозвільної системи. Проте у грудні 2025 року він безперешкодно продовжив дозвіл на карабін, який став знаряддям теракту. Це вказує на серйозні недоліки в медичних та адміністративних процедурах. Як особа з нестабільним психічним станом змогла отримати довідки від психіатра? Це питання ставить під сумнів ефективність державного контролю над зброєю. Якщо система не може відфільтрувати потенційних терористів, чи має вона право обмежувати законослухняних громадян у праві на зброю?Міністр Ігор Клименко після трагедії висловив підтримку права на збройний самозахист, включаючи короткоствольну зброю. Це радикальна зміна позиції МВС, яке раніше було більш консервативним. Аргумент прихильників легалізації полягає в тому, що якби в супермаркеті чи на вулиці Деміївській була хоча б одна людина зі зброєю, нападника можна було б зупинити раніше. Досвід США показує двояку картину: з одного боку, є випадки, коли цивільні зупиняли масові вбивства, з іншого — вільний доступ до зброї корелює зі зростанням кількості мас-шутінгів. Однак український контекст особливий: країна в стані війни, на руках у населення вже мільйони одиниць незареєстрованої зброї, а довіра до патрульної поліції після Голосіївського інциденту впала до критичного рівня. Світова практика свідчить, що в країнах з високою культурою володіння зброєю рівень злочинності не вищий, а іноді й нижчий, ніж у країнах з жорсткими обмеженнями. Проблема не в наявності зброї, а в готовності суспільства та правоохоронців діяти рішуче.Щодо кваліфікації події як «терористичного акту», це питання залишається дискусійним серед юристів, адже вбивця не висував вимог. Проте для суспільства це був акт терору. Трагедія в Голосіїво має стати каталізатором для двох процесів: очищення поліції від непрофесійних елементів і прийняття закону про цивільну зброю, який виведе самозахист із зони юридичної невизначеності. Ми не можемо дозволити собі поліцію, яка втікає від пострілів, і одночасно забороняти громадянам захищати себе. Держава має або гарантувати безпеку, або надати громадянам інструменти для виживання. Голосіївська трагедія показала, що жоден із цих варіантів не працює. Час для обговорень минув — настав час відповідальних рішень, де ціною помилки є життя дітей, які залишаються сиротами у своєму місті.
Голосіївська трагедія: уроки для поліції та суспільства
