Суддя Сергій Вовк заборонив Центру протидії корупції (ЦПК), «Слідству.Інфо» та журналістці Аліні Стрижак оприлюднювати розслідування про 143 об’єкти нерухомості, які, за даними журналістів, належали брату директора Державного бюро розслідувань (ДБР) Олексія Сухачова. У матеріалі наголошується, що такий прецедент є суттєвим наступом на свободу слова та суперечить євроінтеграційним зобов’язанням України.
До Центру протидії корупції надійшла копія рішення судді Печерського районного суду міста Києва Сергія Вовка, датована 6 липня 2026 року. Цим рішенням ЦПК, «Слідству.Інфо» та Аліні Стрижак заборонено публікувати розслідування про майно брата директора ДБР. Йдеться про захід забезпечення позову, ухвалений ще до подання самого позову. Тобто суд ще не розглядав справу по суті, оскільки самого позову він наразі не бачив, як і ЦПК.
Водночас в ухвалі зазначено, що позивач лише має намір подати позов. У ньому він хоче домогтися заборони для ЦПК та «Слідства.Інфо» не лише на публікацію, а й загалом на збір інформації про заявника та самого Сухачова.
Виконавча директорка ЦПК Дар’я Каленюк назвала це рішення дуже небезпечним прецедентом. За її словами, йдеться про пряме обмеження свободи слова та заборону на публікацію суспільно важливого розслідування. Вона також заявила, що на ЦПК та «Слідстві.Інфо» фактично тестують механізм, який може заборонити журналістам викривати корупцію. Каленюк наголосила, що за невиконання цього рішення передбачені штрафи, можливе навіть кримінальне переслідування та інші наслідки, і повідомила, що ЦПК оскаржуватиме ухвалу.
Суддя Вовк дійшов висновку, що публікація в інтернеті відомостей про майновий стан брата Олексія Сухачова, обставини набуття ним нерухомості та джерела фінансування може завдати фізичній особі невідворотної шкоди, яку неможливо буде виправити після виходу матеріалу. Також, на думку суду, це може порушити комерційну таємницю ТОВ «Парковий-2». Із тексту рішення випливає, що брат директора ДБР не давав згоди на розголошення інформації про свої 143 об’єкти нерухомості.
Ухвала вказує, що провадження відкрили після заяви представника Лісовця М.С., який діє в інтересах ТОВ «Парковий-2». Заступниця виконавчої директорки ЦПК та адвокатка ЦПК Олена Щербань заявила, що це рішення є відверто незаконним і порушує основоположні права журналістів та громадськості на збір і поширення суспільно значущої та публічно доступної інформації про вищих посадовців країни. Вона підкреслила, що йдеться про пряме порушення статті 10 Європейської конвенції з прав людини, Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про медіа», а також про продовження тиску на журналістів і Центр протидії корупції.
24 червня ЦПК надіслав запит на відеокоментар директору ДБР Олексію Сухачову з проханням прокоментувати факти, які журналістка Аліна Стрижак виявила щодо нерухомості його рідного брата. Йшлося про набуття 143 об’єктів нерухомості — квартир та офісів. Цю інформацію виявили під час аналізу відкритих державних реєстрів. Аналогічний запит ЦПК направив і до ТОВ «Парковий-2», яке має зв’язок із братом Олексія Сухачова.
Таким чином, від моменту направлення запиту Сухачову до задоволення заяви в інтересах ТОВ «Парковий-2» у Печерському суді минуло менше як два тижні. При цьому ЦПК не отримав жодної відповіді ані від Олексія Сухачова, ані від «Паркового-2».
Дар’я Каленюк заявила, що фактично за дотримання журналістських стандартів, тобто за надання стороні права на відповідь, ручний Печерський суд вирішив заблокувати вихід журналістського розслідування та чинити тиск. Вона також зазначила, що рішення одіозного судді Печерського суду Сергія Вовка, який сам неодноразово був фігурантом журналістських розслідувань, не має нічого спільного із законом, є свавільним та шкідливим, оскільки посягає на свободу слова. За її словами, тепер фігуранти журналістських розслідувань, зокрема близькі та родичі топчиновників, зможуть через ручний суд забороняти ЗМІ висвітлювати інформацію про їхній майновий стан.
ЦПК повідомив, що оскаржуватиме це рішення суду. У матеріалі зазначено, що справа має всі ознаки класичного SLAPP-позову (Strategic Lawsuits Against Public Participation) — стратегічного позову проти громадської участі, який фігуранти розслідувань подають, щоб заблокувати журналістську роботу і змусити громадськість замовкнути ще до публікації матеріалу. Також наголошується, що Україна взяла на себе зобов’язання до 2027 року запровадити анти-SLAPP законодавство за стандартами Європейського Союзу. Якщо на користь керівника одного з ключових правоохоронних органів країни ухвалюється рішення, яке блокує роботу саме тих журналістів, що розслідують його оточення, то держава фактично порушує власні євроінтеграційні зобов’язання.