У Києві 76-річний Іван Берестецький, у якого виявили деменцію, втратив квартиру площею близько 41 кв. м на Троєщині через комунальні борги. Останнім часом він уже не міг самостійно розпоряджатися грошима та захищати свої права в судах. Після виселення чоловіка просто з вулиці забрала «швидка».
Вже тиждень пенсіонер перебуває в терапевтичному відділенні однієї з київських лікарень. Соціальні служби поки не влаштували його до державного пансіонату, а лікарі, які готові до виписки, не знають, кому передати чоловіка, що фактично став безхатьком. Про це пише OBOZ.UA.
Ще у квітні 2026 року ЗМІ повідомляли, що квартиру Івана Леонідовича виставили на торги. Згодом аукціон провело державне підприємство СЕТАМ. Після цього новий власник Дмитро Береговий одразу розібрав меблі, вивіз усі речі пенсіонера та виставив помешкання на продаж.
У відділенні київської лікарні № 8 розповідають, що у чоловіка деменція, однак сказати, як давно вона розвивається, неможливо. За словами медиків, немає людей, які могли б описати його поведінку вдома, адже поруч немає ні родичів, ні друзів.
Іван Берестецький перебуває у лікарні вже тиждень, але за цей час до нього не прийшли ні сусіди, ні рідні. Багато років він жив сам і, ймовірно, взагалі не має сім’ї. У квартирі на Троєщині чоловік мешкав із 1980 року.
Квартиру на торгах СЕТАМ за 1 мільйон гривень купив Дмитро Береговий, власник рієлторського агентства «Перфект Тім». Тепер він намагається перепродати житло: спочатку просив 1,8 млн грн, а пізніше знизив ціну до 1,6 млн грн. Водночас у Реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про перехід права власності до Берегового досі немає.
Голова ЖБК повідомив журналістам, що загальна заборгованість пенсіонера становила 875 тис. грн. Це означає, що після продажу квартири за мільйон гривень чоловікові з деменцією мають повернути близько 125 тис. грн.
Повернутися Івану Леонідовичу немає куди. Кілька днів тому троє молодиків винесли з квартири його меблі та особисті речі. Лікарі 8-ї лікарні кажуть, що головна проблема зараз полягає в тому, куди його виписувати, адже медики готові це зробити, але забирати чоловіка нікому.
Імовірно, квартиру в пенсіонера вилучила Державна виконавча служба вже тоді, коли він мав деменцію. Формально це законно, оскільки чинні правила не передбачають окремого захисту для боржників, які опинилися в таких складних життєвих обставинах.
Одна із сусідок обурюється, що чоловік отримував пенсію, і ставить питання, чому місто не могло взяти над ним шефство та призначити опікуна. На її думку, тоді після смерті дідуся квартира залишилася б громаді та могла б використовуватися як соціальне житло. Водночас жінка живе в іншому під’їзді й самого Івана Леонідовича не пам’ятає. Вона каже, що недавно тут оселилася і припускає, що ті, хто мешкає довше, могли його знати, а їй самій іноді теж потрібна допомога.
Натомість старожили будинку на Шухевича, 26 добре знають Івана Леонідовича, адже він прожив там 46 років.
У будинку працює ЖБК «Харчовик-4». Борг перед кооперативом накопичувався понад двадцять років, а основна проблема була пов’язана з водою. Голова ЖБК Микола Семенюк розповів, що сантехніка в квартирі пенсіонера перебувала в аварійному стані, і вода текла безперервно. За його словами, одного разу чоловік навіть влаштував потоп, хоча все ж пустив майстра до квартири.
Як згадує Семенюк, Іван Леонідович приєднав шланг від пральної машини до крана, щоб вода тихо текла і на нього не скаржилися. Через це у кооперативу постійно виникали проблеми. Лічильника на воду в квартирі не було, тому водоканал виставляв усі рахунки на ЖБК.
Кооператив подав проти Івана Леонідовича десятки позовів про стягнення боргу та компенсацію. Пенсіонер не відреагував ні на один із них і, ймовірно, просто не розумів, що відбувається. Сусіди згадують, що він писав якісь дивні великі листи з незрозумілими вимогами до Верховної Ради та президента.
Попри це мешканці не добивалися його виселення. За їхніми словами, Іван Леонідович був тихою людиною, а єдиною проблемою залишалися борги. Останніми роками він уникав людей і поводився дивно: міг показати дулю та рідко виходив на вулицю. Водночас сусіди кажуть, що по продукти він все ж ходив.
Голова ЖБК підтверджує, що за комунальні послуги Іван Берестецький не платив ще з 2004 року. Якщо в останні роки причиною могла бути деменція, то раніше він свідомо ігнорував рахунки.
Навіть тепер чоловік не завжди розуміє, де перебуває. Поліцейський-дізнавач, який відвідував його в лікарняній палаті, зазначив, що йому дуже важко розмовляти. Під час цього візиту до Івана Леонідовича також приходили представники соцслужб.
Попри це державні органи досі не влаштували його до спеціалізованого закладу. Сплата комунальних послуг є обов’язком кожного, однак соціальна система має захищати людей, які не здатні самостійно про себе подбати. Іван Леонідович не міг захищати себе в суді й фактично був позбавлений можливості відстоювати свої права та виконувати обов’язки.