На вихідних, 24-25 січня, Київ охопив неоголошений флешмоб. Жителі столичних ЖК, надихнувшись “п’янкими шашликами” мешканців Троєщини, виходили на мороз, влаштовували гуляння та танці. Танцювали довго й енергійно – траплялися навіть випадки, коли чоловіки знімали верхній одяг і “відривалися” без сорочок. Це ставить перед українцями важливе питання: чи дозволяє соціальний етикет у країні, що страждає від війни, подібний “випуск пари”, чи спроби критично осмислити ці спалахи радості є все ж зайвим моралізаторством.Танці на морозі влаштували мешканці ЖК “Світло парк” і “Комфорт Таун”, а деякі навіть вирушили на кригу Київського моря – прихопили потужну акустику та організували масштабну танцювальну вечірку з хороводами й “гоцалками”. У плейлістах – жодної російської музики: танцювали під Вєрку Сердючку та Тіну Кароль, а дехто обрав сучасні діджейські сети.Однак, чи є це нормальним у воюючій країні, тим паче в місті, що потерпає від знеструмлення та зруйнованої теплогенеруючої інфраструктури, – питання залишається відкритим. Щоб дозволити киянам самим відповісти на нього, Інформатор зібрав аргументи “за” та “проти” нормальності такого способу зняття стресу.Чому це не нормальноЕкономіст і фінансовий аналітик Олексій Кущ вважає, що танці з діджеями та світломузикою виглядають безсоромно й неприйнятно. Насамперед тому, що вони применшують реальні страждання звичайних людей – літніх і маленьких киян, проблеми яких, навпаки, потрібно зараз “висвітлювати” на всіх міжнародних майданчиках.”Я не знаю, хто вигадав цей “фарс на Титаніку”, але виглядає це максимально незграбно. А самі учасники сприймаються як не зовсім адекватні люди. Це, м’яко кажучи”, – додає Кущ.Аналітик пояснює: кожне таке відео відволікає увагу від кризової ситуації, що розгортається в українських мегаполісах. Головний меседж, який вони несуть, звучить так: “раз вони танцюють біля багаття, то в них усе не так уже й погано”. З цим погоджується й політолог, експерт Українського інституту майбутнього Юрій Романенко.”Чого ми досягаємо? Потанцювали, і з’явилися трансформатори? Так вони їдуть із Європи. А там функціонер AfD (лівацька партія в Німеччині, що має низку антиукраїнських позицій – Ред.) бере ці відео, йде до свого електорату й каже: “з вашої кишені взяли 10 євро, ваша платіжка зросла на 70 євро, а вони там дискотеки влаштовують”, – пояснює Юрій Романенко у своєму дописі.Гри у “фейкову незламність”, за його словами, не відповідають на просте питання – де будуть усі учасники вечірки, якщо світло й тепло не увімкнуться, а через це вийде з ладу каналізація. Більшість киян усвідомлюють ці ризики, тому “танці біля багаття” – справа лише невеликої групи містян у закритих ЖК. І тому сигнал для партнерів України є хибним від самого початку.”Я нещодавно бачив, як жінка з двома маленькими дітьми з жахливим кашлем розклала інгалятор просто в кафе. Тому що їй потрібно рятувати дітей, а не танцювати. Ось про це треба говорити, а не про “танцюючих дикунів”, – додає Олексій Кущ….і чому це має бутиКонтраргумент під дописом Куща наводить депутатка Київради від “Голосу” Зоя Ярош. Вона вважає: якщо люди “на межі” і потребують таких розваг, то нехай використовують хоча б такий спосіб зняти стрес.”Якщо це допомагає комусь зберегти власну психіку – нехай танцюють де завгодно… і щоб ще комусь передати позитивні емоції. Можна сіяти позитив у стійкості та боротьбі з катастрофою, а можна негатив”, – зазначає вона.Теза пані Ярош проста й зрозуміла: Захід допомагає Україні тому, що вона бореться, а не тому, що “плаче з усіх щілин”. Уже це, на її думку, може виправдати такі вечірки. Ще один аргумент – приклад британців, які танцювали під час війни, коли нацистський режим бомбардував Лондон.”Є така річ, як “святкування як підтвердження життя”, що виникає в техногенних кризових ситуаціях, а особливо – під час воєн. Усім війнам це притаманно, бо це захисний механізм людської психіки. Деякі люди святкують дні народження, весілля, сміються, ходять у ресторани – хоча поруч щодня смерті. Нам самим варто знати про цей феномен психіки, щоб не “з’їдати” один одного”, – додає медійниця Галина Ернст.Зазначимо: тих, хто підтримує танці та святкування з шашликами у дворах, усе ж більше. Вони закликають не засуджувати, не вішати ярлики й точно не приділяти цьому так багато уваги – адже, зрештою, немає нічого поганого в тому, що сусіди час від часу виходять на вулицю, знайомляться та проводять час разом.”Що треба робити, так це (відчепитися) від людей, які ось так переживають цю трагедію. (Дістали) своїм дешевим моралізаторством. Ну не копають люди собі могили у дворах, не лізуть у поминальну яму. Це їхній вибір. Відваліть від них!” – підсумовує Сергій Маслюченко.
На морозі танцюють: чи є місце для радості у воєнний час?
