У 2024 році в Києві стався інцидент, який кардинально змінив сприйняття безпеки в навчальних закладах під час повномасштабної війни. Олена Фіданян, голова Департаменту освіти і науки КМДА, поділилася цим випадком на фоні нових тривог, оскільки гуртожитки столиці неодноразово ставали мішенню для ворожих обстрілів. Як повідомляє Інформатор, кілька студентів професійного навчального закладу проігнорували вказівку викладача сховатися під час тривоги. Після вибуху в сусідній будівлі вони кинулися до укриття босоніж, по коридору, всіяного уламками скла. На фотографії з місця події видно кров від порізів на їхніх ногах.
Олена Фіданян детально описала інцидент у своєму пості на Facebook, приєднуючись до обговорення викликів, з якими стикається освіта під час війни, зокрема щодо гуртожитків для старшокласників профільних ліцеїв. Ранковий обстріл застав учнів уві сні. Педагог, який чергував, обійшов усі кімнати, і більшість студентів одразу побігли до укриття. Проте в одній з кімнат підлітки проігнорували прохання адміністрації, навіть грубо вказавши викладачеві «на двері», відмовившись піднятися.
Вихователь намагався переконати хлопців, але зрештою сам кинувся до укриття останнім. Невдовзі пролунав вибух: ворожий снаряд влучив у сусідню нежилу будівлю, де загинула людина. У сховищі гуртожитку вже були всі мешканці, окрім тих хлопців з проблемної кімнати. Вони прибігли після вибуху, коли вікна в їхній кімнаті розбилися, і уламки посипалися всередину. Хлопці, звалившись з ліжок, не встигли взутися й, не відчуваючи болю, мчали босоніж коридором, всіяним склом, — зазначає Олена Фіданян.
Наслідки цього жахливого «уроку» виявилися болючими для всіх. Підлітки отримали глибокі порізи на стопах, які залишать шрами на все життя. Педагоги та адміністрація, за словами Фіданян, також пережили душевні травми. Після відбою тривоги весь персонал, розкиданий містом, підтримував зв’язок з учнями, а потім повернувся до закладу, щоб допомогти зібрати речі та супроводжувати кожного додому, оскільки гуртожиток тимчасово не функціонував.
Окрім емоційних травм, педагогів спіткали й юридичні проблеми. Директорка, яка о 5-й ранку ще була вдома, вихователь та адміністрація писали пояснювальні до різних інстанцій. Їм довелося пройти «розмови-допити» з поліцією. Фіданян підкреслює, що педагоги несуть відповідальність за життя та здоров’я своїх підопічних, навіть якщо ті не слухаються й проявляють неповагу. Стан вихователя після події вона описує з болем: розпач, мовчання та тремтіння рук від жаху.
Фіданян окремо згадує матерів цих хлопців — вони дізналися про обстріл із новин, і уявити їхні почуття неможливо. Цей випадок вона використовує як аргумент у дебатах про освітні реформи під час війни: будь-які нововведення щодо закладів і гуртожитків повинні враховувати сувору реальність. «Це реалії війни, які ми, дорослі, маємо враховувати під час реформ. Адже наші помилки сьогодні можуть коштувати життя», — підсумовує Фіданян.