По суті, з технічної точки зору, практично немає успішних прикладів повного блокування Telegram. Фактично, винятками є Китай із його унікальною, ізольованою моделлю інтернету та Іран, де обмеження існують, але не є абсолютними і постійно обходяться користувачами. Спроба Росії у 2018 році продемонструвала, що масове блокування IP-адрес насамперед призводить до збоїв у роботі власних сервісів, але не досягає бажаного результату щодо самого месенджера.
Причина криється в технічній архітектурі Telegram. По-перше, сервіс використовує динамічні проксі та постійно змінює IP-адреси. Блокування одного вузла автоматично компенсується переходом на інший. Це перетворює процес обмеження доступу на безперервну гру в «кішки-мишки». По-друге, застосовується обфускація трафіку. Дані месенджера маскуються під звичайний зашифрований інтернет-трафік, що ускладнює роботу систем глибокого аналізу пакетів (DPI). Такі системи не завжди можуть точно визначити, що саме належить Telegram. По-третє, можливе використання доменного фронтингу — коли запити виглядають як звернення до великих хмарних сервісів. Повне блокування в такому разі може зачепити критично важливу інфраструктуру, включно з банками та державними сервісами, що створює значні економічні ризики.
З огляду на це повне технічне блокування Telegram виглядає малоймовірним без серйозних побічних наслідків. Тому дискусія має радше переходити в площину юридичних механізмів та регуляторних рішень, ніж спроб повністю перекрити доступ виключно технічними методами.